Оголений нерв материнського серця

«Поки ти ще серед людей –
Навчися цінувати кожен новий день»
Кузьма Скрябін

За останні півтора року українські родини зазнали дуже багато горя. Кожного дня ми отримували і продовжуємо отримувати дані про кількість загиблих та поранених з тих місць, які одні називають АТО, а інші - війною. Ми почали звикати до тих цифр. І не тому, що стали черствішими. Просто людям властиво звикати. В тому числі і до таких «статистичних даних».

Але другого лютого вся країна прокинулась вранцi i була шокована трагічною звісткою... На 86-му кілометрі траси «Кривий Ріг - Кіровоград» обірвалося життя Андрія Кузьменка (Кузьми Скрябіна) - артиста, шоумена, телеведучого... А ще - чудового батька своєї доньки та прекрасного сина своїх батьків.

«Байдужiсть вбиває все навколо себе» - говорив Скрябiн. На тому мiсцi, де загинув артист, за зиму трапилось 16 дорожньо-транспортних пригод. А велика яма на тому мiсцi так i залишалась бути великою ямою. Кузьма був правий: байдужiсть позбавила життя i його.

«Велике щастя зустрічати новий день...» - Андрій Кузьменко

Що може бути для батьків трагічніше в житті за втрату власної дитини? Хіба що одне - втрата єдиної дитини... Саме такий удар долі змушені були прийняти на себе Ольга Михайлівна та Віктор Кузьмич - батьки Андрія.

Книгу Ольги Кузьменко «Моя дорога птаха» читати дуже важко. Кожна її сторінка пронизана емоціями - любові до своєї дитина та нестерпного болю за її втратою. І саме тому потрібно подякувати мамі Кузьми - можна лише здогадуватись, як важко їй було перенести свої емоції в книгу. Та в першу чергу ми повинні дякувати ій за чудового сина і неймовірно позитивну людину.

«Моя дорога птаха» - це розповідь Ольги Михайлівни про її Андрійка. Про його народження та загибель. Його злети та падіння. Його дитячі та дорослі мрії, фантазії та цілі. Ми знаємо Кузьму як людину-батарейку, яка заряджала фанатів своєю неймовірною позитивною енергетикою. Завдяки ж маминій розповіді ми побачимо зовсім іншого Андрія - сором`язливого хлопця, який ніколи не бився, не любив грати в футбол, не ходив з батьком на риболовлю. Майбутній Скрябін від самого народження був дуже чутливою людиною. Він ніколи не залишався байдужим до несправедливості та чужого болю. Ці почуття вин проніс у собі все своє життя. З цими почуттями він і пішов... 

«Моя дорога птаха. Мамина книжка" складається з трьох частин.

• Перша - розповідь Ольги Кузьменко про її сина, яку доповнюють десятки фотографїй з сімейного альбому.
• Друга - тепла та чутлива дитяча казка Андрія «Тарасик, тролейбус та Святий Миколай». Кузьма планував видати збірку дитячих казок. Не встиг...
• Третя - тексти пісень Скрябіна. «Кінець фільму», «Сука-війна», «Лист до президентів», «Маленька дівчинка», «Мам»... Актуальність кожної з них на сьогодні просто зашкалює.

Чи часто ми висловлюємо слова ніжності своїм батькам та своїм дітям?  Переконаний (на жаль, i на особистому прикладі), що більшість з нас робить це недостатньо. Або ж і не робить взагалі. А теплі та щирі слова iнодi бувають значно важливішими за матеріальну підтримку та різні настанови.

В житті людини є місце як щастю, так і трагедії. Та на кожного чекає незворотне - час залишити цей світ. На превеликий жаль, іноді це відбувається занадто передчасно. I нїхто не знає, коли саме це вiдбудеться з ним чи його рiдними. I чи не пошкодуємо ми за тим, що не встигли сказати одне-одному найголовнiшого? Ми часто буваємо надто серйозними, надто флегматичними i водночас занадто сором'язливими для сентиментальних слiв. Хоча б на кiлька хвилин вимкніть у собі серйознiсть, залиште сором'язливiсть. I, не вiдкладаючи на потiм, просто сьогоднi скажiть своїм батькам та дiтям, що любите їх, що багато чим завдячуєте їм. Тодi ви точно встигнете це сказати, а вони встигнуть почути це вiд вас. I хто знає, можливо саме сьогоднi ви скажете найважливіші слова в своєму та їхньому життi.

На останок хочу подякувати батькам Андрiя Кузьменка за Сина, Українця, Людину. Вони мають повне право пишатися ним!

P.S. Згiдно з даними МВС, за 2014 рiк на дорогах України в ДТП загинуло 4443 людей. 32270 осiб зазнало травм. Будь ласка, не поспiшайте. Адже у кожного з вас є тi, кому ви потрiбнi...

А Вы вспоминаете свой «Грин Таун»?

Лето… Бабушкина деревня… Рыбалка на рассвете… Багровый закат на лугу, отражающийся в водной тиши… Мелко порезанная клубника и немножко сахара… Летние грозы с молнией, как в голливудском экшне… Огромный сад с вкуснейшими вишнями, крыжовником, смородиной, яблоками, грушами и уже упомянутой клубникой… Футбол по спустившейся на вечерний луг росе… Запах свежескошенной травы... Пешие прогулки в «неизведанные дали»… Рассказы перед сном о мамином и бабушкином детстве… А мы еще и сами совсем дети. И впереди у нас вся жизнь!

Нет, это не сюжет книги «Вино из одуванчиков». Это мои воспоминания, которые вызвала эта по-летнему душевная и теплая история.

«Вино из одуванчиков» - это то, что прошло и уже не повторится, но при этом останется в памяти навсегда. Книга-память, книга-эмоции, книга-ностальгия... Она о тех временах, когда самые смелые и наивные мечты казались вполне реальными и осуществимыми  Окунитесь в мир двенадцатилетнего Дугласа и десятилетнего Тома Сполдингов и проведите вместе с ним три незабываемых летних месяца.

Добрый волшебник Рэй Брэдбери

Лето ребенка - это время, когда все кажется совсем не таким, как во взрослой жизни:

• совсем другие закаты и рассветы;
• другой вкус у еды, которую мы кушаем, и у воды, которую пьем;
• по-иному воспринимается дружба и расставание с другом;
• совсем иной воздух, который мы вдыхаем в легкие;
• и даже новые теннисные кеды носятся совсем по-другому.

В этой книге мы видим совсем другого Рэя Брэдбери. Здесь автор «451 по Фаренгейту» и «Марсианских хроник» ни о чем не предупреждает человечество. В этой книге он просто заново проживает свое детство. Вместе с ним удивительное и немного таинственное лето проживают жители городка Грин Таун

• мальчики Дуглас и Том Сполдинги, каждый день которых наполнен незабываемыми открытиями. 
• дедушка Рэймонд делает вино, которое хранит в себе не только аромат одуванчиков, но и неповторимость того дня, когда была закупорена каждая бутылка удивительного летнего нектара.
• прабабушка, которая открывает детям тяжелую истину - какой бы долгой не была жизнь человека, она рано или поздно заканчивается. Заканчивается даже и в такое волшебное лето.
• Лео Ауфман со своей Машиной счастья. Вот только может ли не воодушевленная техника сделать человека счастливым? Или же настоящий генератор счастья находится слева в груди у самого человека?
• полковник Фрилей - еще одна и на этот раз самая что ни есть живая машина - «машина времени». С ним ребята отправятся во времена далекой Гражданской войны и в другие сюжеты незапамятных времен. 
• восковая колдунья мадам Таро, которая «просит» помощи у ребят. А может она и не совсем восковая?
• Билл Форестер, который влюбляется в фото тогда еще юной Элен Лумис. В фото, которое сделано 70 лет назад.

Кадр из одноименного фильма Игоря Апасяна

«Вино из одуванчиков» - это связь поколений. Главные герои книги - дети и пожилые люди. Рассвет и закат жизни... И тонкая грань между ними... Всем хочется, чтобы «рассвет» и «день» длились как можно дольше, а на закате нам было что вспоминать о «светлом времени суток». И самое главное, чтобы будучи даже старичками преклонного возраста мы не жалели об упущенном времени.

Представьте самих себя много лет спустя... Вы удобно расположились за столиком уютной террасы или на крыльце дома. Вас ласкают нежные лучи летнего солнца. Перед Вами стакан холодного лимонада и вкусного терпкого вина. Вы с ностальгической улыбкой смотрите на ватагу мчащихся по улице детей. Вы не о чем не жалеете... Вы радуетесь тому, что у Вас было... Вы счастливы... Вы живете!